Вул. Олеся Гончара
Олесь Гончар
Олександр Терентійович Гончар (псевдоним Олесь Гончар) – відомий український письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959–1971), академік НАН України (1978). Народився 3 квітня 1918 року в селі Ломівка неподалік Катеринослава (нині Дніпропетровськ). До вступу в Харківський університет (1938р.) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові, дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. У вересні 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського державного університету.
У червні 1941 р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Про долю цього батальйону письменник написав у романі «Людина і зброя», за який був нагороджений державною премією імені Т.Г. Шевченка.
На фронті воював чотири роки старшим сержантом, старшиною мінометної батареї. Брав участь в обороні Києва. Олесь Гончар був двічі поранений. Нагороджений орденами Слави III ступеню та Червоної Зірки, трьома медалями «За відвагу» , медаль «За оборону Києва».
На фронті О. Гончар писав вірші, частина з яких друкувалась у фронтовій пресі. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Його фронтова поезія відзначалася простотою форми, безпосередністю вражень та свіжістю почуттів. У ній відчувається щирість і відвертість, оскільки автор був свідком того, про що писав.
Під час війни Олесь Терентійович потрапив у полон. Цей страшний період свого життя він описав у щоденнику: «У таборі для нас була смердюча баланда, смерть... Мені й сьогодні вчувається жестяний скрегіт у харківській тюрмі…». Спогади про полон висіли над ним як дамоклів меч. У Радянському Союзі тих, хто був у полоні, вважали зрадниками. И не важливо, як людина там опинилася, адже Олесь Гончар не здавався добровільно, вся армія потрапила в оточення.
Перше бойове загартування сержант-мінометчик Олесь Гончар одержав у боях за Київ, на річці Рось. Там уперше було його поранено в липні 1941 р., а вдруге - восени, між Полтавою і Харковом. Так і пройшов він із гвинтівкою в руці дорогами війни аж до Праги.
Після війни завершив навчання у Дніпропетровському університеті, де і познайомився з майбутньою дружиною. Невдовзі вступає до аспірантури при Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка АН УРСР. Пише твори про війну: «Людина і зброя», «Прапороносці», «За мить щастя».
Складний і тернистий був шлях літератора та літературного критика, публіциста та громадського діяча. Але ім’я Олеся Гончара назавжди закарбувалося в серцях читачів і народу України. Помер 14 липня 1995 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі. В 2001 році в Києві відкрито пам’ятник Олесю Гончару. У 2005 році було присвоєно звання Героя України (посмертно).
Кiлькiсть переглядiв: 552
Догори